Cik One

Розмова відбувалася на другому поверсі прес-центра Луцька неформатного (бар «У Миколи»). Цей раз три людини слухали, говорили, перебивали, вставляли свої 5 копійок, майстерно задавали тупі запитання, всіляко перекручували загальновідомі поняття (юзери, тобто невігласи), і одна людина спокійно і стоїчно вислуховувала ту всю пургу і давала чіткі і точні відповіді. Це був Сік! – найвідоміший райтер Луцька . (Райтер – це людина, яка займається графіті, це ми вияснили по ходу).

— Хто ти? Як презентувати тебе на сайті?

Сік Ван:
Сік Ван (Cik One)

 

— Хто такі райтери і чому ти вважаєш, що ти райтер?

Сік Ван:
Тому що я один з перших в Україні, хто почав цим займатися, точно перший в Луцьку, і тому що мені це подобається, і я фанат цієї штуки.

 

— Чим відрізняється райтер від нерайтера?

Сік Ван:
В нас є своя тусовка, своє специфічне коло, а всі решта шось там пробують малювати і є непрофесіоналами, серед райтерів вони називаються Тойс (іграшки)…

 

— ???….

Сік Ван:
тіпа олені, лохи!

 

— Аааа! А чим вони відрізняються?

Сік Ван:
По-перше, вони не вміють малювати, вони плутають кольори, змішують невідповідні фарби, роблять неправильні бліки, кути і купу інших технічних моментів. По-друге, це специфічна культура, і є певне розуміння стильових ознак. От професійний райтер вміє читати чужі шрифти, які дуже важко прочитати, вміє читати Теги, які також важко прочитати. Тобто пересічна людина їх не може зрозуміти. Тег – це підпис, ніби як нікнейм тільки в зашифрованій формі.

 

— Якщо ти щось малюєш, ти завжди ставиш свій підпис?

Сік Ван:
Не обов’язково підписувати роботу, просто є елемент стилю, який вже і є своєрідним підписом. Якщо робиться велика стіна, велика продукція, то всі підписуються десь у певному місці, аби не зіпсувати загальний стиль і задум композиції.

 

— Хто ніколи не стане райтером?

Сік Ван:
Ті, які прагнуть попасти в струю, моду, бо графіті це не мода, це культура і її треба розуміти. Це не так, шо ти сьогодні їздиш, завтра – танцюєш, а післязавтра ще чимось іншим займаєшся. Графіті — як драбинка, по якій ти йдеш сходинка за сходинкою, удосконалюєшся, щось нове знаходиш. Є комунікації з іншими людьми, такими самими фанатами як ти, і з’являється певна сукупність, що є своєрідна субкультурна одиниця.

 

— Принципи графіті, девіз, ознаки?

Сік Ван:
В нас немає певної якоїсь прив’язаності. Раніше була прив’язаність до музики, ще в часи, коли графіті починалося в Сполучених Штатах. Тоді була прив’язаність до репу і хіп-хоп культури, а зараз такої прив’язаності немає, і саме графіті зараз має дуже багато різних розгалужень і різних стильових заморочок, що деякі люди взагалі не вважають себе графіті, хоча користуються його технікою.

 

— Коротко розкажи історію, як виникло і звідки пішло…

Сік Ван:
В кінці 60-х, у Сполучених Штатах був такий чувак Грег, який писав своє прізвисько всюди, де розвозив пошту. Потім в 1972 році про його захоплення написали в Нью-Йорк Таймс, і буквально за рік всі тінейджери, від 13 і вище, підхопили це, і скрізь де ходили, почали залишати свої відмітки. Разом з тим в світі з’явилися фарби-аерозолі і всі почали ними малювати, бо раніше малювали фломастерами. Ну і далі воно почало розвиватися, з’являлися різні шрифти і техніки і т.д. Малювали спочатку в підземці, метро. Основна фішка була, щоб те, що ти малюєш, побачили якомога більше людей. Малювали на вагонах, це виглядало, що твоє ім’я їздить по місту, і означало, що ти активна людина. З 86-го року дуже серйозно взялися за райтерів, були створені спеціальні підрозділи поліції, які тупо виловлювали райтерів, засилали своїх людей до них в тусовки, ці люди вичисляли хто шо робить, куди ходить і народ почав звалювати з метро і писати по місту…. (посміхається) Ліпше вони б малювали в метро.

 

— Розкажи трохи про стилі написання.

Сік Ван:
Є декілька видів. Є теги – це найкоротший спосіб написання і використовується для того, щоб заявити про свою присутність. Є бомбінг, тобто бомбардувати, бомбити – це малюнок нашвидкоруч - зміст той же, що і в тегів, заявити про присутність в місті людини чи команди. Далі йдуть стайлси, тобто стилі (шрифти), там також їх є декілька видів. Наприклад, Вайлд Стайлс ( Wild Styles , wild – дикий) – це дуже всякі накручені штуки, закодовані по максимуму і незрозумілі шрифти, якими подані, наприклад, ті самі нікнейми. Далі йдуть трьохмірні шрифти, це вже більше до сучасності розвинулося. Блокбастерс — це, як правило, чорно-білі, в два-три кольори літери, але дуже великі літери, до 5 метрів у висоту! Сенс в тому, щоб як можна більшу площу зайняти. Щоб зіпсувати щось швидко і ефективно. Трейн-арт – це малювання на вагонах, ну це окрема фішка, як спорт. Бо з кожним роком системи захисту все більше розвиваються, але людей, які хочуть цим займатися, не зменшується. От я був у Києві, лазив по метрополітені, але, нажаль, тоді не вдалося намалювати на вагонах…

 

— А де ви лазили, всередині?

Сік Ван:
Так, ламали шахти, залазили всередину і вичисляли вагони. Ну ми залізли в сім годин вечора, але було ще рано, потім повернулися в три години ночі, але двері були вже заварені.

 

— А кудою ви лазили?

Сік Ван:
Через вентиляційну шахту, проламали там двері. Тоді спустилися на метрів 15 вниз!

 

— А самі кияни там малювали?

Сік Ван:
Так.

 

— Чого ніколи не зробить справжній райтер?

Сік Ван:
Там, Ви запитували про девіз, в нас є принцип: боротися проти системи, немає значення якої. Наприклад, райтери, які займаються бомбінгом борються проти агресивної архітектури. Такі райтери малювали в забитих кварталах міста і, таким чином, вбивали ту сіру архітектуру. Ті, які малюють по вагонах, знищують архітектуру підземки. І т.і.

 

— А от по Луцьку пишуть різні написи, такі як “Комуністи №8”, ”УПА – злочинці”

Сік Ван:
Взагалі, це називається «політичне графіті», але воно немає ніякого відношення до того, що робимо ми. Насправді, я не знаю, хто це робить, але якби зловив, то б настріляв би по вухам! Бо всі думають, що це ми.

 

— А я бачив на кутах будинків різні незрозумілі знаки, трафаретні відбитки, це ви робите?

Сік Ван:
Трафарети ми робили. Це вже відгалуження від графіті і називається Стріт-арт (вуличне мистецтво), це трафарети, наклейки і ін., що змушує людей звернути увагу на цей об’єкт. От ми зараз ходимо і клеїмо наклейки: “Зразок не для продажу”, наприклад, на банкомати.

 

— Так чого ніколи не зробить справжній райтер?

Сік Ван:
Ніколи не піде писати політичні гасла за якусь партію. Навіть, якщо йому заплатять гроші, бо це гоніво, вигон, це суперечить всім переконанням. Це ніби ти сам собі робиш шкоду, бо люди не розбираються, а на основі цього формується суспільна думка про всіх райтерів.

 

— Момент істини для райтера, ради чого він існує як такий?

Сік Ван:
В нас, напевно, немає однієї високої мети, а є багато маленьких. Велике значення для нас має комунікація між людьми. Це тоді, коли ми всі з’їжджаємося в певне місце, в якесь забите місто України, валимо в якісь дебрі, який-небудь Ніжин чи Фастів, спимо десь там в лісах, для того, щоб в ночі “вбити” цілий состав з вагонів. Така мета в тих, хто малює по вагонах. Така сама мета є і в тих, хто хоче зібратися десь, заґрунтувати стіну і зробити якісний продакшн, хорошу стіну. Так, шоб якась мегаідея, чи мегаслава, такого немає, бо є відомі люди серед райтерів, але вони не ідоли, це всі прості чуваки. От ти там прийшов, кажеш - я з України, - а я з Німеччини – давай помалюєм, - о! Кльово!, давай. Напевно, на тому все і обмежується. Головне, щоб зробити якісну роботу і отримати від цього моральне задоволення.

 

— Як ти став райтером, і коли це було перший раз?

Сік Ван:
Про графіті я взнав в 92-93 році з чеських журналів. З 94 року я почав активно малювати. Мені тоді було 14 років. Спочатку появилася зацікавленість, це гарно виглядало. А уже з 94 року я зі своїми колегами почав малювати, цікавитися, замовляти журнали із-за кордону. Перший свій малюнок не пам’ятаю. Ми просто здирали з журналів, перемальовували, міняли там якісь закрути. Звичайно писали якісь назви груп і т.д.

 

— Ну, а перша робота, від якої ти отримав задоволення, що тобі це вдалося?

Сік Ван:
Це було в 97 році, ми малювали на недобудованому крилі заводу Іскра, на шахті ліфта. В нас тоді ще не було нормальної фарби, була емаль, але це була від початку до кінця завершена робота, і тоді ми отримали найбільше задоволення. Це реально те, після чого ми почали запарюватися, почалася пруха. Типу: «О! З цього щось може вийти!»

 

— Яке саме більше враження, як райтера, коли відчув найбільший кайф?

Сік Ван:
Кожного разу по-іншому. От, одного разу ми ходили малювати на вагони, нас була орда, ми все зробили і коли поверталися назад, нас починають накривати зі всіх сторін. Кричали: «Стоять! Стоять, стріляєм!» Ми ховалися в якихось закинутих заводах, залізобетонних колодязях. Потім вилізли і на наступний день всі повідключали телефони, бо боялися, що когось зловили і щоб він когось не здав.

 

— А тебе ловили колись?

Сік Ван:
Ні, мене ніколи. Повезло.

 

— А, от ця картина, що біля магазину Знання (бар Наутілус), це графіті?

Сік Ван:
Ні, це тільки техніка графіті, але це не графіті. Я знаю того, хто малював, він зараз не малює.

 

— А там, де Агроконтракт, по вулиці Конякіна?

Сік Ван:
Так, це графіті. Там дві штуки фестивальні і одна рекламна. Фестивалі організовував я.

 

— Найбільша твоя невдача?

Сік Ван:
Невдача, це коли ти шось робиш, і тебе гонять, ти змушений втікати, бо в тебе нема вибору і назад не зможеш вернутися, бо тебе там будуть чекати. Якщо малюєш стіни, то така ймовірність невисока, тобто зможеш ще повернутися. А, якщо ти малюєш вагони, то це 100%, що тебе там будуть чекати, другий раз не вигорить.

 

— Тобі більше вагони подобається малювати?

Сік Ван:
Якщо чесно, то я більше люблю малювати стіни, бо там не треба нікуди спішити, але вагони -там є свій адреналін.

 

— Що в тому, що ти робиш, тобі найбільше не подобається?

Сік Ван:
Найбільше, коли ти щось зробив, а в кінці воно тобі не подобається. Витратив купу фарби і ніякого результату. Навіть фотографувати не хочеться.

 

— А от як тобі, якщо ти пів ночі потратив на свою роботу, приходиш, а вона замальована. Твої емоції?

Сік Ван:
Ну, тут така фішка, коли я щось зробив, я відразу фотографую, і далі доля тої стіни мене не турбує. Головне зробити і його задокументувати, і бути впевненим, що воно не пропаде.

 

— Скільки Вас є у Луцьку і де Вас можна знайти?

Сік Ван:
Зі старожилів лишився я. Всі решта пороз’їжджалися. Є багато малих, яких я не знаю, вони, ще мало досвідчені, але вони є.

 

— Був Золотий час графіті в Луцьку?

Сік Ван:
Це 2000 – 2002 рік, тоді було декілька людей, але серйозних.

 

— Що потрібно для того, щоб стати райтером, стратегічно і тактично?

Сік Ван:
Треба мати уявлення, що таке графіті, а не братися відразу за банки. Бо, як правило, малюють всі без ескізів, підготовки і тоді виникає те, що ми маємо на наших вулицях. Просто погань, а в очах обивателя — це все графіті. Якщо, ти більш-менш дозрів до чогось, то тобі треба в першу чергу, крім того, що купити фарбу, зробити ескіз, прийти вибрати місце, стіну, її погрунтувати, підготувати під основу, а тоді вже малювати. Треба вибрати місце, де тебе не нагонять і там малювати. Бо, як правило, всі чомусь намагаються намалювати в центрі, щоб тебе помітили, а тільки псують.

 

— Де ви берете сюжети?

Сік Ван:
В нас швидше композиції. Ми домовляємося, там, давай зробимо малюнок, наприклад, як ми вчора посиділи на пиві. А з такого тупого і примітивного можна вже щось розвинути. Суть графіті не в тому, щоб щось створити, як в зображальному мистецтві, а щось передати, можливо, просто кольорову гаму.

 

— Скільки часу в тебе йде на підготовку до малюнка?

Сік Ван:
Це залежить від того, що планується малювати, може від 2-3 днів до тижня. Ґрунтовка стіни займає день, максимум два. І сам малюнок можна робити день.

 

— Яка в тебе мрія, як райтера?

Сік Ван:
В мене немає мрій, я багато що пройшов. Я багато поїздив по Україні, на міжнародних фестивалях був. Треба розвивати в нас, бо в нас все так запущено. Я просто хочу продовжити цим займатися, і щоб просто не ставили палки в колеса.

 

— Хто для тебе райтер з великої літери?

Сік Ван:
Раніше в мене були такі, зараз немає. Є просто чуваки, в яких мені подобаються те, що вони роблять. Таких є багато.

 

— В кого ще можна взяти інтерв’ю?

Сік Ван:
Можете взяти ще в малих, цікаво почути їх точку зору, бо я від них відірваний в силу вікових обставин. Багато речей, які мені дорогі, їм ще не доступні. І невідомо, як довго вони ще будуть лишатися в цій течії.

 

— Скажи щось таке, що ти ніколи не сказав би в офіційному інтерв’ю.

Сік Ван:
В мене немає що сказати, я завжди все кажу…

 

— Твої побажання іншим райтерам?

Сік Ван:
Це напевно стосується всіх – не здаватися! Старатися, щоб кінцевий результат був такий самий ефектний, як в тебе в голові.

 

— Ти щасливий, як райтер?

Сік Ван:
Ні. Я багато чим задоволений. Можливо було б добре, якби мені графіті давало засоби для життя. А так, як я повинен працювати на інших роботах, то графіті залишається, нажаль, лише хобі.

 

— Яке питання слід було додати до опитування. Що ми не запитали?

Сік Ван:
Мені здається, що потрібно витягувати з людей щось глибше. Можливо, чуть більш невідомого ніж відомого, бо графіті це дуже глибока тема. Це суміш багатьох різних течій, а разом з тим, всі лише знають, що це щось з Америки і американізація. Графіті різних країн мають свою родзинку. Не можна все графіті рівняти під одні стандарти, бо воно дуже різне.

 

— Що таке неформат в твоєму розумінні?

Сік Ван:
В мене неформат чомусь більше з музикою асоціюється. Все, що робиться не може бути неформатом, якщо це креативна ідея. Якщо воно актуальне, то воно не може бути неформатним. От є, якщо одна людина строїть суспільну думку, намагається вказати, що робити, оце для мене є форматом. Чим більше є таких людей, які мені намагаються вказувати, тим більше є можливості, що я їм покажу ФАК!

 

— Графіті - це формат?

Сік Ван:
Однозначно ні! Графіті - це субкультура, і поки на людей, які цим займаються, не будуть звертати увагу, графіті буде на їхніх будинках, на їхніх вікнах, на їхніх автомобілях і т.і.

 

— Що б ти хотів побачити на неформатному сайті?

Сік Ван:
Це для мене важке запитання. Я цікавлюся різними речами.

 

— Я уточню запитання. Що ти хотів побачити на сайті Луцька, якій відображає реальне життя міста?

Сік Ван:
Я хотів би, щоб більш різнорідніше було показано життя міста. Тобто, що це не однорідна маса. Місто маленьке, але дуже різнопланове.

 

— У представника якої тусовки варто було б взяти нам інтерв’ю?

Сік Ван:
(дуже задумався, можна сказати – вибився чи завіс :)) А, в мене є друг прикольний. Він художник, малює шаржі в центрі міста, цим і заробляє на життя. Візьміть в нього інтерв’ю. А, ще футбольні ультраси. Мені б було цікаво прочитати з ними інтерв’ю. Я багато про них читав, в мене є знайомі в Києві. Було б цікаво почитати, хто вони і з ким себе ототожнюють.

P.S.
Пиво і чай допили, по рахунку розрахувалися, встали і пішли в різні сторони. Кожен зі своїми думками, кожен зі своїми емоціями, кожен у своєму напрямку. Всі пішли в місто, щоб знову розчинитися в його натовпі. В такому маленькому, але в такому далеко не однорідному…

Подробности узнать рекомендую здесь http://vitragi-obsidian.ru

Добавил: vit

Источник: Луцьк Неформатний